Infotafel 3

Die verschwundenen Zwangsarbeitslager der Nordeifel

Das System des Nationalsozialismus basierte auf der Einbindung „erbbiologisch reiner“ Deutscher in die propagierte „Volksgemeinschaft“ und auf der Ausgrenzung und Verfolgung „Fremdvölkischer“ und „Gemeinschaftsfremder“. Für die Ausgegrenzten entwickelten die Nationalsozialisten ein äußerst umfangreiches Lagersystem, das der Disziplinierung und Umerziehung bis hin zur Ermordung diente. Zu diesen Lagern zählten unter anderen Konzentrationslager, Arbeitserziehungslager sowie eben auch Kriegsgefangenenlager und Lager für ausländische Zwangsarbeitskräfte.

Über die Anzahl der Lager gibt es bis heute keine endgültige Gewissheit. Für zivile Zwangsarbeitslager wird häufig eine Zahl von rund 30.000 im damaligen Reichsgebiet genannt. Hinzu kamen für Kriegsgefangene einige hundert Stammlager (Stalags) sowie weitere Durchgangslager (Dulags).

Regionale Studien weisen Zwangsarbeitslager in der Nordeifel aus, in denen zeitweise Zwangsarbeitskräfte aus der Sowjetunion untergebracht wurden. Sie umfassen die Altkreise Monschau, Schleiden und Euskirchen sowie den Kreis Aachen in seinen heutigen Grenzen. Die Karte veranschaulicht deren Dichte.

Nach dem Krieg verlangten die Besatzungsbehörden von Betrieben und deutschen Verwaltungen konkrete Angaben zu den Lagern, zu ihren Kapazitäten und zur Identität der Insassen. Die Auskünfte, die sie erhielten, waren in den meisten Fällen geschönt. Der Umfang des Lagerkosmos wurde heruntergespielt, einzelne Lagerstandorte ganz verschwiegen. Eine Aufarbeitung der Lebensumstände in den Lagern sowie der Verantwortung von lokalen Unternehmen, Verwaltungen und Personen aus der Bevölkerung begann erst viele Jahrzehnte später und ist längst noch nicht abgeschlossen.

Die baulichen Spuren der Lager wurden nach dem Krieg rasch beseitigt. Das geschah meist aus pragmatischen Gründen. Aus der Evakuierung zurückkehrende Eifelbewohnerinnen und -bewohner benötigten provisorische Unterkünfte, wenn ihre Häuser oder Wohnungen zerstört waren. Auch einzelne Berufsgruppen, wie zum Beispiel Waldarbeiter, brauchten Baracken, in denen sie vor Ort übernachten konnten. So wurden ehemalige „Russenbaracken“ vielerorts abgebaut, um sie an anderen Stellen neu nutzen zu können.

Karte A3:

Die Karte verdeutlicht, wie dicht die Konzentration von Zwangsarbeitslagern in der Nordeifel – und nicht allein dort – gewesen ist. Die rot markierten Standorte umfassen nicht nur umzäunte Barackenlager für Kriegsgefangene; es kann sich bei ihnen zur Unterbringung von Zwangsarbeitskräften auch um kurzfristig genutzte Gaststätten-Säle, leerstehende Häuser, Turnhallen oder Werkstätten gehandelt haben. Ihre Existenz und Nutzung konnte während des Nationalsozialismus kaum jemandem entgehen.

Die Karte wurde 2022/23 auf der Grundlage weniger regionaler Studien erstellt. Eine umfassende Untersuchung von Lagerstandorten gab es zu dem Zeitpunkt noch nicht. Deshalb hat der Landschaftsverband Rheinland (LVR) einen QR-Code hinzugefügt. Weitere künftige Erkenntnisse werden dort in den kommenden Jahren in die Karte eingearbeitet sowie Quellen und Informationen zu den einzelnen Lagern benannt.

The missing forced labor camps of the Northern Eifel

The National Socialism system was based on the integration of "hereditarily pure" Germans into the propagated "national community" and on the exclusion and persecution of "foreign peoples" and "non-community members". For those excluded people, the National Socialists developed an extremely extensive system of camps, which served to discipline and re-educate them, and even to murder them. These camps included concentration camps, worker education camps, prisoner of war camps and camps for forced laborers from other countries.

There is still no definitive certainty about the number of camps. For civilian forced labor camps, a number of around 30,000 is often cited in the German Reich’s territory at the time. In addition, there were several hundred main camps (Stalags) and other transit camps (Dulags) for prisoners of war.

Regional studies indicate forced labor camps in the northern Eifel, where forced laborers from the Soviet Union were temporarily housed. They cover the former districts of Monschau, Schleiden and Euskirchen as well as the district of Aachen in its present borders. The map illustrates their density.

After the war, the occupation authorities demanded concrete information from companies and German administrations about the camps, their capacities and the identity of the inmates. The information they received was in most cases embellished. The scope of the camp cosmos was downplayed, and individual camp locations were kept completely secret. A reappraisal of the living conditions in the camps as well as the responsibility of local companies, administrations and individuals from the population did not begin until many decades later and is far from complete.

The structural traces of the camps were quickly removed after the war. This was mostly done for pragmatic reasons. Eifel residents returning from evacuation needed temporary housing if their houses or apartments were destroyed. Individual occupational groups, such as forestry workers, also needed barracks in which they could spend the night on site. Thus, former "Russian barracks" were dismantled in many places so that they could be put to new use elsewhere.

Map A3:

The map illustrates how dense the concentration of forced labor camps was in the northern Eifel - and not only there. The sites marked in red do not only include fenced-in barracks camps for prisoners of war; they may also have been restaurant halls, vacant houses, gymnasiums or workshops used for the short-term accommodation of forced laborers. Their existence and use could hardly escape anyone's notice during National Socialism.

The map was prepared in 2022/23 on the basis of a few regional studies. A comprehensive study of camp locations did not exist at that time. For this reason, the Landschaftsverband Rheinland (LVR) has added a QR code. Further future findings will be incorporated into the map and sources and information on the individual camps will be listed there in the coming years.

Les camps de travail forcé disparus du nord de l’Eifel

Le système du national-socialisme reposait sur l’intégration d’Allemands « héréditairement purs » dans la « communauté du peuple » propagée et sur l’exclusion et la persécution des « peuples étrangers » et des « étrangers à la communauté ». Pour les exclus, les nationaux-socialistes ont développé un système de camps extrêmement vaste, qui servait à la discipline et à la rééducation jusqu’à l’assassinat. Ces camps comprenaient entre autres des camps de concentration, des camps d’éducation au travail ainsi que des camps de prisonniers de guerre et des camps de travailleurs forcés étrangers.

Il n’existe à ce jour aucune certitude définitive sur le nombre de camps. Pour les camps de travail forcé civils, on cite souvent le chiffre d’environ 30 000 sur le territoire du Reich de l’époque. S’y ajoutent quelques centaines de camps de base (stalags) pour les prisonniers de guerre ainsi que d’autres camps de transit (dulags).

Des études régionales font état de camps de travail forcé dans le nord de l’Eifel, dans lesquels des travailleurs forcés venus d’Union soviétique ont été temporairement hébergés. Elles comprennent les anciens arrondissements de Monschau, Schleiden et Euskirchen ainsi que l’arrondissement d’Aix-la-Chapelle dans ses frontières actuelles. La carte illustre leur densité.

Après la guerre, les autorités d’occupation ont exigé des entreprises et des administrations allemandes des informations concrètes sur les camps, leurs capacités et l’identité de leurs occupants. Les renseignements qu’ils recevaient étaient dans la plupart des cas enjolivés. L’ampleur des ramifications des camps a été minimisée, certains sites de camps ont été complètement passés sous silence. Un travail sur les conditions de vie dans les camps ainsi que sur la responsabilité des entreprises locales, des administrations et des personnes issues de la population n’a commencé que bien des décennies plus tard et est loin d’être terminé.

Les traces architecturales des camps ont été rapidement effacées après la guerre. Cela s’est fait le plus souvent pour des raisons pragmatiques. Les habitants de l’Eifel revenant d’une évacuation avaient besoin d’abris provisoires lorsque leurs maisons ou appartements avaient été détruits. Certains groupes professionnels, comme les travailleurs forestiers, avaient également besoin de baraques pour passer la nuit sur place. Ainsi, d’anciennes « baraques russes » ont été démantelées en de nombreux endroits afin de pouvoir les réutiliser ailleurs.

Carte A3 :

La carte montre à quel point la concentration de camps de travail forcé était dense dans le nord de l’Eifel – et pas seulement dans cette région. Les sites marqués en rouge ne comprennent pas seulement des camps de baraques clôturés pour les prisonniers de guerre ; il peut également s’agir de salles de restaurant, de maisons vides, de gymnases ou d’ateliers utilisés à court terme pour héberger la main-d’œuvre forcée. Leur existence et leur utilisation ne pouvaient guère échapper à personne pendant le national-socialisme.

La carte a été établie en 2022/23 sur la base de quelques études régionales. Il n’existait pas encore d’étude complète des sites de camps à ce moment-là. C’est pourquoi le Landschaftsverband Rheinland (LVR) a ajouté un code QR. D’autres connaissances futures seront intégrées à la carte dans les années à venir, et les sources et les informations sur les différents camps seront nommées.

Исчезнувшие лагеря принудительного труда Северного Эйфеля

Система нацизма была основана на включении «генетически чистых» немцев в пропагандируемый «единый немецкий народ», а также на дискриминации и преследовании «инородцев» и «чуждых элементов общества». Для дискриминированных лиц нацисты разработали чрезвычайно обширную систему лагерей, которая предусматривала дисциплинарное взыскание и перевоспитание, вплоть до убийства. К этим лагерям относились, среди прочего, концентрационные лагеря, лагеря трудового воспитания, а также лагеря для военнопленных и лагеря для иностранных подневольных рабочих.

На сегодняшний день нет точных сведений о количестве лагерей. Касательно гражданских подневольных рабочих часто называют цифру в 30 000 лагерей на территории тогдашнего рейха. Кроме того, для военнопленных было создано несколько сотен стационарных лагерей (Stalags), а также дополнительные транзитные лагеря (Dulags).

Региональные исследования подтверждают наличие исправительно-трудовых лагерей в Северном Эйфеле, в которых временно размещались подневольные рабочие из Советского Союза. Они охватывают территорию старых округов Моншау, Шлайден и Ойскирхен, а также округа Аахен в его нынешних границах. Карта наглядно показывает плотность лагерей.

После войны оккупационные власти потребовали от предприятий и немецких органов управления предоставить точную информацию о лагерях, их вместимости и личностях заключенных. Информация, которую они получали, в большинстве случаев приукрашивалась. Масштабы сети лагерей преуменьшались, информация об отдельных лагерях полностью скрывалась. Процесс осмысления условий жизни в лагерях, а также ответственности местных предприятий, органов управления и отдельных гражданских лиц начался только много десятилетий спустя и еще далеко не завершен.

Следы строительства лагерей быстро убирали после войны. В основном это делалось из прагматических соображений. Жители Эйфеля, вернувшиеся из эвакуации, нуждались во временном жилье, если их дома или квартиры были разрушены. Также отдельным профессиональным группам, таким как работники лесного хозяйства нужны были бараки, где можно было бы переночевать на месте работы. Таким образом бывшие «русские бараки» во многих местах демонтировали, чтобы их можно было использовать в других местах.

Карта A3:

Карта показывает, насколько плотной была концентрация лагерей принудительного труда в Северном Эйфеле и не только там. Отмеченные красным участки включают не только огороженные барачные лагеря для военнопленных; возможно, для кратковременного размещения подневольных рабочих также использовались залы общественного питания, пустующие дома, спортивные залы или мастерские. Их существование и использование вряд ли могло ускользнуть от кого-либо во времена нацизма.

Карта была составлена в 2022/23 гг. на основании нескольких региональных исследований. В то время еще не было проведено всестороннее исследование мест размещения лагерей. Поэтому Краевой союз Рейнланд (LVR) добавил QR-код. Полученные в будущем сведения будут добавлены на карту в ближайшие годы, а также будут указаны источники и информация о каждом отдельном лагере.

Зниклі табори примусової праці Північного Ейфеля

Система нацизму була заснована на включенні «генетично чистих» німців у пропагований «єдиний німецький народ», а також на дискримінації та переслідуванні «інородців» й «чужих елементів суспільства». Для дискримінованих осіб нацисти розробили надзвичайно велику систему таборів, яка передбачала дисциплінарне стягнення та перевиховання, аж до вбивства. До цих таборів належали, серед іншого, концентраційні табори, табори трудового виховання, а також табори для військовополонених та табори для іноземних підневільних робітників.

На сьогодні немає точних відомостей про кількість таборів. Що стосується цивільних підневільних робітників, часто називають цифру 30 000 таборів на території тодішнього рейху. Крім того, для військовополонених було створено кілька сотень стаціонарних таборів (Stalags), а також додаткові транзитні табори (Dulags).

Регіональні дослідження підтверджують наявність виправно-трудових таборів у Північному Ейфелі, де тимчасово розміщувалися підневільні робітники з Радянського Союзу. Вони охоплюють територію старих округів Моншау, Шлайден та Ойскірхен, а також округи Аахен у його нинішніх кордонах. Карта наочно показує щільність таборів.

Після війни окупаційна влада зажадала від підприємств та німецьких органів управління надати точну інформацію про табори, їх місткість та особи ув'язнених. Інформація, яку вони отримували, здебільшого прикрашалась. Масштаби мережі таборів зменшувалися, інформація про окремі табори повністю приховувалась. Процес осмислення умов життя в таборах, а також відповідальності місцевих підприємств, органів управління та окремих цивільних осіб почався лише через багато десятиліть та ще далеко не завершений.

Сліди будівництва таборів швидко прибирали після війни. Здебільшого це робилося з прагматичних міркувань. Жителі Ейфеля, які повернулися з евакуації, потребували тимчасового житла, якщо їхні будинки чи квартири були зруйновані. Також окремим професійним групам, таким як працівники лісового господарства, потрібні були бараки, де можна було б переночувати на місці роботи. Таким чином колишні «російські бараки» у багатьох місцях демонтували, щоб їх можна було використовувати в інших місцях.

Карта A3:

Карта показує, наскільки щільною була концентрація таборів примусової праці у Північному Ейфелі, та не лише там. Позначені червоним ділянки включають не лише огороджені баракові табори для військовополонених; можливо, для короткочасного розміщення підневільних робітників також використовувалися зали громадського харчування, порожні будинки, спортивні зали чи майстерні. Їх існування та використання навряд чи могло бути непомітним для будь-кого за часів нацизму.

Карта була складена у 2022/23 pp. на підставі кількох регіональних досліджень. На той час ще не було проведено всебічного дослідження місць розміщення таборів. Тому Крайовий союз Райнланд (LVR) додав QR-код. Отримані в майбутньому відомості будуть додані на карту найближчими роками, а також будуть вказані джерела та інформація щодо кожного окремого табору.