Infotafel 6

2.322 – Den Opfern ein Gesicht geben

2.322 ist lediglich eine Zahl. Sie gibt an, wie viele Tote nach Rurberg umgebettet wurden. Doch dahinter stehen 2.322 Einzelschicksale und die individuellen Leiden, die zum Tod der bestatteten sowjetischen Zwangsarbeitskräfte führten.

Die meisten der hier Bestatteten waren Kriegsgefangene. Sie wurden in Stammlagern – im militärischen Sprachgebrauch auch als „Stalag“ bezeichnet – registriert und anschließend auf Arbeitskommandos verteilt.

Während der Registrierung wurden die Gefangenen von Angehörigen der Wehrmacht fotografiert. Dabei mussten sie Schilder mit Erkennungsmarken vor sich halten, auf denen ihre Personalnummer und das Stammlager verzeichnet waren. Auf zirka 250 Personalkarten sind diese Fotos heute noch vorhanden.

Die Umstände des Fotografierens waren ein Akt der Demütigung. Und die zuvor kahlgeschorenen Köpfe der Kriegsgefangenen dienten nicht nur dem Schutz vor Läusen, sondern kamen auch einer Entindividualisierung gleich. Dennoch tragen die Portraits heute noch dazu bei, den Toten ein Gesicht zu geben, um sie nicht hinter einer Zahl verschwinden zu lassen.

Der auf der Personalkarte abgebildete Luka Ljaschenko aus der Ukraine verstarb als kriegsgefangener Zwangsarbeiter am 26. August 1944 und wurde nach Rurberg umgebettet. Das obere Foto seiner Personalkarte wurde 1942 aufgenommen, das untere 1944. Der Vergleich verdeutlicht den körperlichen Abbau im Verlauf der beiden Jahre.

2,322 - Giving a face to the victims

2,322 is just a number. It indicates how many deceased were reburied in Rurberg. But behind it are 2,322 individual fates and the individual suffering that led to the death of the buried Soviet forced laborers.

Most of those buried here were prisoners of war. They were registered in main camps - also known as "Stalags" in military jargon - and then allocated to work crews.

During registration, the prisoners were photographed by members of the Wehrmacht. They had to hold signs with identification tags in front of them, on which their personnel number and the main camp were recorded. These photos still exist today on approximately 250 personnel cards.

The circumstances of the photographing were an act of humiliation. And the previously shaved heads of the prisoners of war not only served to protect them from lice, but also amounted to a form of de-individualization. Nevertheless, the portraits still help today to give a face to the deceased so that they do not disappear behind a number.

Luka Lyaschenko from Ukraine, who is depicted on the personnel card, died as a POW forced laborer on August 26, 1944 and was reburied in Rurberg. The upper photo of his personnel card was taken in 1942, the lower in 1944. The comparison illustrates the physical degeneration over the course of two years.

2 322 – Donner un visage aux victimes

2 322 n’est qu’un nombre. Il indique combien de morts ont été transférés à Rurberg. Mais derrière cela, il y a 2 322 destins individuels et les souffrances individuelles qui ont conduit à la mort des travailleurs forcés soviétiques enterrés.

La plupart des personnes enterrées ici étaient des prisonniers de guerre. Ils ont été enregistrés dans des camps de base – également appelés « stalag » dans le jargon militaire – puis répartis dans des commandos de travail.

Pendant l’enregistrement, les prisonniers étaient photographiés par des membres de la Wehrmacht. Ils devaient tenir devant eux des panneaux avec des marques d’identification sur lesquels étaient indiqués leur numéro personnel et le camp de base. Ces photos sont encore présentes aujourd’hui sur environ 250 fiches personnelles.

Les circonstances de la prise de vue étaient un acte d’humiliation. Et le fait de raser la tête des prisonniers de guerre ne servait pas seulement à les protéger des poux, mais revenait aussi à leur retirer toute individualité. Néanmoins, les portraits contribuent encore aujourd’hui à donner un visage aux morts, afin de ne pas les faire disparaître derrière un chiffre.

Luka Lyaschenko, originaire d’Ukraine et représenté sur la carte d’identité, est décédé le 26 août 1944 en tant que prisonnier de guerre et a été transféré à Rurberg. La photo du haut de sa fiche personnelle a été prise en 1942, celle du bas en 1944. La comparaison met en évidence la dégradation physique au cours des deux années.

2322 – Позволить жертвам обрести свое лицо

2322 – это просто число. Оно говорит о том, сколько погибших было перезахоронено в Рурберге. Но за этим стоят 2322 отдельные судьбы и индивидуальные страдания, которые привели к смерти похороненных советских подневольных рабочих.

Большинство похороненных здесь были военнопленными. Они были зарегистрированы в стационарных лагерях – также называемых на языке военных «шталаг» – и впоследствии распределены по рабочим отрядам.

Во время регистрации пленных фотографировали военнослужащие Вермахта. При этом они должны были держать перед собой таблички с опознавательными знаками, на которых был указан их личный номер и стационарный лагерь. Сегодня эти фотографии все еще сохранились примерно на 250 личных карточках.

Обстоятельства в которых делались фотографии были актом унижения. А предварительно побритые налысо головы военнопленных служили не только защитой от вшей, но и были равноценны утрате индивидуализации. Тем не менее, сегодня портреты по-прежнему помогают погибшим обрести свое лицо, чтобы они не растворились в цифрах.

Лука Ляшенко из Украины, запечатленный на личной карточке, скончался в качестве военнопленного на принудительных работах 26 августа 1944 г. и был перезахоронен в Рурберге. Верхняя фотография его личной карточки была сделана в 1942 г., нижняя – в 1944 г. Сравнение иллюстрирует физическое истощение в течение двух лет.

2322 – Дозволити жертвам знайти своє обличчя

2322 – це просто число. Воно говорить про те, скільки загиблих було перепоховано в Рурберзі. Але за цим стоять 2322 окремі долі та індивідуальні страждання, які призвели до смерті похованих радянських підневільних робітників.

Більшість похованих тут були військовополоненими. Вони були зареєстровані в стаціонарних таборах – які мовою військових також називали «шталаг» – та згодом розподілені за робочими загонами.

Під час реєстрації полонених фотографували військовослужбовці Вермахту. При цьому вони мали тримати перед собою таблички з розпізнавальними знаками, на яких було вказано їхній особистий номер та стаціонарний табір. Сьогодні ці фотографії досі збереглися приблизно на 250 особистих картках.

Обставини, в яких робилися фотографії, були актом приниження. А попередньо поголені наголо голови військовополонених служили не тільки захистом від вошей, а й були рівноцінні втраті індивідуалізації. Однак сьогодні портрети, як і раніше, допомагають загиблим знайти своє обличчя, щоб вони не розчинилися в цифрах.

Лука Ляшенко з України, зображений на особистій картці, помер як військовополонений на примусових роботах 26 серпня 1944 р. та був перепохований в Рурберзі. Верхня фотографія його особистої картки була зроблена в 1942 р., нижня – в 1944 р. Порівняння ілюструє фізичне виснаження протягом двох років.